Інколи, коли здається що світ втратив рівнвагу, є люди, готові підтримати в будь яку мить. Є люди, які знають як тебе лікувати... Моє літо 2011... Настя, Іра, збріник віршів Жадана і запах свободи... Вільні.
*** Прийде весна, говорили вони, кинемо все й поїдемо звідси. Заходячи в ніч, як у власні сни, дістанемось її глибини. Відстань? Що таке, зрештою, відстань.
читать дальше Поселимось біля морських портів, там, де олія тяжіє в трюмах, де все, чого б ти не захотів, для тебе вивантажать з кораблів чоловіки в потертих костюмах.
Там де жінки з вогнями в руках танцюють вночі на гарячих площах, носять кульчики в язиках, гадають на крові і на зірках, й спиняють вітри при кораблетрощах.
Де вигріваються без кінця відвідувачі в тісних перукарнях, де пахнуть сигарами пальці творця, де кавові зерна, ніби сонця, пересмажуються у кав’ярнях.
Там де не буде цієї війни, яка триває зараз між нами. Зникнемо, планували вони, головне дочекатись весни. Хай скумбрія рухається табунами.
Коли вони обіймались вві сні, в їхньому ліжку, на їхній війні чути було як летять птахи, падаючи в сніги.
*** Перечекавши останні сніги, вихопившись за сезонні межі, він зняв готівку, віддав борги, і опинився на узбережжі.
З легенями, повними тютюну, з кишенями, повними алкоголю, він мовби пробив заслону міцну, не відчуваючи зовсім болю.
Крізь теплий туман прослизнувши вужем, щоб гнати похмілля легку химеру, голився краденим фінським ножем і зранку пив солодку мадеру.
Братався, ніби останній раз з напарником зі смішним поганялом, про вартість справжніх жіночих прикрас втираючи картярам і мінялам.
З кишень витрушуючи пісок, просив сигарети й давав поради, і плакався їм про своїх жінок та бізнес, який забрали араби.
Ці довгі розповіді уночі, мов чорне сяйво морів полярних, з ручною мавпою на плечі в прокурених і порожніх більярдних.
Й жінки в далеких північних містах, втрачаючи спокій в терпкій жалобі, писали в довгих і тихих листах свої зізнання сумні й розлогі,
просили сказати, що ця печаль відійде, так як відходить море, що він скоро вернеться, або хоча б що в нього все добре.
*** Коли вона повернулась, ближче вже до зими, всі свої літні речі вимінявши на квиток, в теплих її кишенях ховались портові дими, а кров мала колір висушених трояндових пелюсток.
І я гортав її книги в перці, кориці й вині, і слухав собі неуважно, як вона залива, і як виростають у темряві, зріючи на глибині, чорний камінь вугілля, зелена рослина трава.
І сонце повільно скочувалось під тиском своєї ваги, і вона розсипала борошно, мов дзвінкий порошок, і чекала кожного вечора коли вже підуть сніги, але сніг, на відміну від неї, так тоді й не пішов.
29.02.2012 в 18:18
01.03.2012 в 13:12